Чому я проти «загальних, прямих виборів з таємним голосуванням»?
                            «Сама велика дурість – це робити одне і те ж
                            та сподіватися на новий результат»
                                                                                    (А.Ейнштейн).

Форм правління держав від монархії до анархії велике розмаїття. Багато з цих форм вже потіснені різними видами демократичного правління, яке також має свої недоліки і суперечності, а також свої особливості, повʼязані з менталітетом людності, що населяє країну та особливостями внутрішнього розвитку держави і зовнішньополітичного її становища.

Крім того, у світі продовжує діяти концепція державного будівництва «еліта, сторожа, раби» − сформульована ще Платоном і закріплена чинною Конституцією України-96 (державна влада – народ).

За суспільний устрій проекту конституції нашої держави ми прийняли республіканський (демократичний) устрій, про який Мопасан сказав: «За такого суспільного устрою держави  завжди будуть правити дỳрні». Здається Черчіль сказав, (а за ним Тетчер повторила): «Демократія – це не обрання кращих, а обрання собі подібних».
АЛЕ.
Все це стосується лише примітивних − загальних, прямих виборів з таємним голосуванням.
Багато вчених-гуманітаріїв у світі вирішують проблему раціонального вибору і формування представницьких органів (і не тільки державних).

Виборча система проекту Конституції народовладдя.
Мета виборчої системи – структурування суспільства і забезпечення раціонального вибору представницьких органів врядування на всіх адміністративних рівнях та створення обставин, в яких здійснюється народовладдя, задеклароване ст.5 Конституції-96 (чинної).

До засобів підвищення вірогідності раціонального вибору відносяться виборчі системи, а також цензи: осілості, віковий, мовний, освітній, фаховий, досвіду, сумісництва робіт та ін.
Набір цензів може застосовуватись як до кандидатів, так і до виборців.

Щоб умови виборів були незмінними – основи виборчої системи і набори цензів включено до проекту конституції, яка приймається всенародно і може змінюватись народом і набирати юридичної сили лише після конституційного референдуму.
До референдуму конституційні новації можуть перевірятися практикою в певних регіонах за погодженням з місцевою радою.

1.Виборча система громадських депутатів базових територіальних громад традиційно мажоритарна – прямі загальні вибори таємним голосуванням.
При цьому застосовується «теорія малих груп» Мансура Олсона, де «мала група» − це дієва і ефективна спільнота. В депутатському окрузі має проживати не більше 500 жителів (мала група), які один одного знають, як мінімум, в обличчя: всі на виду, кожен відчуває відповідальність перед співмешканцями за свої дії;
виборці не вірять, а знають кандидатів в депутати і вибір здійснюють свідомо;
існує безпосередній зв’язок між виборцями і депутатом (переваги «малих груп»).

Для депутатів – ценз осілості (має бути зареєстрований та постійно фактично проживати в своєму окрузі не менше 3 років до виборів, або від дня заселення на постійне фактичне проживання в будинку), а також віковий ценз (не молодший 21 року на день виборів).
Для виборців – ценз осілості та віковий ценз.

Депутати районних обʼєднань територіальних громад – це всі разом депутати базових сільських територіальних громад зі статусами юридичних осіб публічного права з централізацією делегованих знизу повноважень в районному обʼєднанні.

Великі міста без поділу на адміністративні райони і адміністративні райони міст – самі є базовими територіальними громадами з деконцентрацією частини своїх повноважень на осередки самоврядування мікрорайонів, які складаються з громадських депутатів ТГ – мешканців цих мікрорайонів.

Невеликі самодостатні селища, чи міста за рішенням громади відображеним в статуті, можуть мати статус базової ТГ без входження до районного обʼєднання і без мікрорайонів.

Чому така система.
Базові територіальні громади опікуються життєзабезпеченням населення територіальної громади. Це комунальна сфера, безпека громадян і т.д (перші дві сходинки Піраміди Маслоу) − прості і зрозумілі кожному жителю речі; практично кожному відомо хто за що відповідає, хто на що здатен – тобто люди свій вибір можуть здійснити свідомо, на підставі конкретних переживань від рішень місцевої ради і дій комунальних служб.
Громадські депутати, проживають в своїх округах разом з своїми виборцями і доступні цілодобово. Всі негаразди і успіхи депутати переживають разом зі своїми виборцями.

Вірогідність раціонального вибору на цьому рівні висока − бо люди обʼєднані співжиттям, знайомі між собою, про депутата можна дізнатися все, що побажаєш. Якщо вибір станеться помилковим – його легко виправити безпосереднім впливом на депутата, чи щорічним оцінюванням його роботи, або пережити за принципом: «бачили очі, що купували – тепер їжте, хоч повилазьте…»

2. Депутати обласної координаційної ради територіальних громад – половина обирається через прямі загальні вибори таємним голосуванням; друга половина делегується в комісії та на сесії обласних рад районними обʼєднаннями із своїх депутатів.

Таким чином, в обласних радах мають своє представництво як жителі округів, так і районні ради області.

Чому така система.
Ця система забезпечує зв’язок обласних депутатів з жителями своїх округів для вирішення питань обласного масштабу, а також звʼязок районних рад з обласною − задля координації зусиль обох рад і здійснення контролю на місцях з метою найефективнішого вирішення проблемних питань при раціональному використанні бюджетних, матеріальних і трудових ресурсів.

3.Виборча система Народних депутатів до Вищої законодавчої служби – Народного Парламенту України – ступінчато-мажоритарна.

Виборщиками є громадські депутати базових ТГ і депутати обласних рад, депутатські округи яких входять до складу виборчих депутатських округів Народних депутатів.
Вибори здійснюються на спеціальних сесіях районних рад, міських рад (міст без поділу на райони) районів міст з участю громадських депутатів базових ТГ та депутатів обласних рад, округи яких входять до округу Народного депутата на адміністративній території відповідної ради. Голосування здійснюється іменними бюлетенями.

4.Система обрання сенаторів – аналогічна; відмінність – виборчими округами є області, де обирається від кожної області 4 сенатори адресно до чотирьох постійних палат: Палати правоохорони, Палати економіки і планування, Палати врядування, Палати майбутнього (Вченої думи).
Цензи – освітній, фаховий, досвіду роботи; до сенаторів ценз осілості не застосовується.
При висуненні кандидатів в сенатори, здійснюється відбір претендентів через спеціальну фільтраційну комісію за різними критеріями відбору – в виборчому бюлетені має бути 2-3 кандидатури на кожну палату Сенату.

Чому така система обрання Народних депутатів і Сенаторів.
Ця система забезпечує свідомий раціональний вибір тому що:
− громадський депутат має працювати в правовому полі, яке буде формувати обраний ним Народний депутат Парламенту;
− громадський депутат, голосуючи іменним бюлетенем, усвідомлює високу відповідальність перед своїми виборцями за свій вибір, тому ретельно вивчає особисті якості всіх кандидатів (на відміну від «загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування» (за «кота в мішку»);
− якщо чисельність населення виборчого округу Народного депутата становить в середньому 100.000. то чисельність депутатів-виборщиків буде 200-240 – (разом з депутатами обласних рад, мешканців виборчого округу кандидата). Це дає можливість безпосередньо допитати кожного кандидата в сесійній залі, а не сприймати заочно через «зомбоящик» (і то, якщо в цей час на іншому каналі не йде популярний серіал, чи дебільне шоу);
− депутати виборщики здійснюють щорічне оцінювання успішності роботи свого Народного депутата (сенатора), наслідком якого може бути припинення його повноважень, що змушує його працювати відповідально, або добровільно скласти повноваження;
− така система стійка до фальсифікацій, мобільна, дешева, ефективна.

Така система структурує громадян в самих територіальних громадах; структурує суспільство по горизонталі (через районну і координаційні обласні ради); і по вертикалі (через Народних депутатів Парламенту, через обласні координаційні ради і через інститут державних секретарів, сформований Сенатом).

Чому я скептично відношусь до «загальних прямих» виборів.
1.«За такого суспільного устрою держави завжди будуть правити дỳрні».
«Демократія – це не обрання кращих, а обрання собі подібних». (і то, якщо вибори чесні…).
2.Присутні всі недоліки «великих груп» за М.Олсоном і Г.Лебоном, а також висновок Нобелівського лауреата Дж.Бʼюкенена: «чим більше людей приймає участь в виборах, тим більша вірогідність нераціонального вибору».
3.Додатково переглянь епіграф до цієї статті.

На ці граблі «загальних прямих» виборів наступали і наступаємо більше 25 років, а результат постійно негативний – уже до 90% депутатів − дỳрні і покидьки. Обрання при «Загальних» виборах здійснюється за критеріями: «потому что он красивый мужчина»; «этот хоть обєщаєт, а тот мозги пудрит»; «он привёз песок детям в песочницу»; «вставил два евроокна в школе», і т.п.

Пора переступити через вʼїдливі стереотипи і скористатись розробками вчених, підтверджених глибокими соціологічними дослідженнями в сфері раціонального вибору.

                               Володимир Степаненко, член ради 
                              Конгресу громадських обʼєднань України,
                              Дніпровська обл.

(Про вибори Президента  та ін. високопосадовців; про структуру системи державного врядування і про антикорупційний імунітет − в наступних публікаціях).