Володимир Степаненко                 

        Ми топчемо і ворогів, і друзів,
О бідні йорики, всі на один копил.
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил…

Василь Симоненко

В умовах тотальної інформаційної війни, спрямованої на знищення українців, наш добрий, чесний, довірливий народ заблукав у мòроці нав’язаних облудних стереотипів. Проти українця спрямовані освіта, культура, та і сама узурпована чужаками держава. Все наше традиційне – добре, мудре, світле, людяне підміняється чужим, нам категорично не властивим. І немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі не попався би в пастки облудної пропаганди, і немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі, не почував би себе обдуреним. Нас вороги занурили в мòрок інформаційної ночі і хаосу: в Україні ЗМІ – не наші, до того ж у нас на 22.08.2015р. – 242 політичні партії, більше 300 тільки християнських конфесій і сект… Окрім того, у кожного українця своя власна, приватна  правда… В умовах тотальної дезорієнтації і роз’єднання нас легко спрямували будувати чужу, не властиву і ворожу нам цивілізацію.

В цих умовах, людина, яка прагне очолити рух, спрямований на звільнення свого народу від поневолювачів, нагадує парашутиста, який темної ночі скинутий на ворожу територію. Щоб успішно виконати завдання, він повинен зорієнтуватися, де він реально знаходиться, де той кінечний пункт, якого треба дістатися, і обрати той шлях, який омине пастки і без втрат доведе до мети.

І тут постають проблеми. Один тямущий математик може розрахувати траєкторію польоту на Місяць (це забезпечують наукові математичні знання); один талановитий композитор може створити безсмертний музичний шедевр (це забезпечує мистецький талант). Політику ж у нас ніхто не вважає ні за науку, ні за мистецтво. Тому у нас багато поверхових політиків, які вибудовують свою діяльність на вмонтованих чужинцями, (чи недолугими авторитетами) провокативних стереотипах. Ці «політики» неспроможні зорієнтуватися, де вони знаходяться, бо у них мапа з нанесеними на неї чужинцями «липовими» орієнтирами; і з тої ж причини не можуть правильно визначити кінечну мету і безпечний шлях до неї. Таким чином, поверхові політики, навіть будучи щирими патріотами, стають авантюристами, бо неумисно спрямовують рух на марні жертви і цим сіють зневіру. Порівняйте духовний підйом людей часів Народного Руху (разом з прихильниками Рух налічував понад 5 млн. осіб) , або підйом часів Помаранчевої революції – і теперішній стан, як результат недолугості, помилок і зрад національних лідерів.

В результаті, ми спочатку отримали знавіснілу владу донецьких «проффесіоналів», а нині – владу їх духовних спадкоємців, які нас вчергове ефективно, із знанням справи пограбували. І пограбували високопрофесійно, з випередженням часу, вішаючи на нас борги зарубіжних позик, – і творять закони для нових масштабних грабежів щоб уже грабувати «в законі». САМЕ ДЛЯ ЦЬОГО ВОНИ ПОСЛІДОВНО ЗГОРТАЮТЬ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І ВНОСЯТЬ ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ І ЗАКОНІВ: порівняно з часами УРСР майже в 10 разів зменшено чисельність депутатів в місцевих радах, а на підставі нового закону – вибори проводять за списками приватних партій олігархів – де їх слуги витіснили повністю представників народу з рад (щоб не заважали “дерибану”); потім в Києві і в деяких великих містах ліквідували райради – слідом грабіж історичних пам’яток і земельних ділянок; зараз здійснюється укрупнення сільських районів і ліквідація сільських рад –  тобто готується грабіж земель сільськогосподарського призначення.

Повністю узурпувавши владу, олігархи  створили ситуацію, за якої провести зміну системи у демократичний спосіб – неможливо.

Позбавившись окупаційної влади брутального донецького криміналітету, ми опинились ще в гіршій ситуації – грабіж брутальний змінився грабежем на “законних” підставах. Огляньтесь навколо: ті ж самі зруйновані (без бомбардувань!) заводи, ферми, будинки в селах і цілі села, розбиті периферійні дороги, зубожіле, одягнене в «секонд» населення і т.д. І ніяких реформ, які були б спрямовані на позитивний розвиток!
Після Майдану владу, разом з усіма корупційними схемами, захопили духовні спадкоємці “папірєдніков” і тепер прискореними темпами ведуть нас до  економічної і гуманітарної  катастрофи.

Такий перебіг подій дуже швидко приведе до нового вибуху народного гніву. Наш останній Майдан не завершився встановленням народовладдя, бо був припинений війною, яка  спрямувала патріотів на захист Батьківщини від російсько-фашистських загарбників і цим відвернула крах олігархії.

Грядущий Майдан має бути ретельно спланований і проведений об*єднаними патріотичними силами з ясним усвідомленням кожним учасником кінечної МЕТИ і шляху її досягнення. Якщо майдан виникне спонтанно, без лідерської групи патріотів – він стане черговим бунтом, що буде управлятися грошима олігархів через провокаторів та дезінформаторів і може перетворитися ними на убивчу для нації громадянську війну.

Саме такий прогнозований розвиток подій.
МИ НЕ МАЄМО ПРАВА НА ПОМИЛКУ.
Інакше – непоправна національна катастрофа!

Всі повинні бути готовими до того, що після нашої перемоги, всіх нас очікує затяжний і болючий вихід із стану глибокої кризи.  Для прискореного виходу з цієї кризи необхідно мобілізувати всі  залишки внутрішніх ресурсів, а також залучити зовнішні ресурси – позики, інвестиції. І головна роль майбутньої патріотичної влади – створити умови для ефективного використання всіх наявних ресурсів, серед яких вирішальним має бути віра людей в правильність державного курсу, що в свою чергу, згенерує високий духовний підйом в суспільстві.

Нам усім необхідно усвідомити, що люди так влаштовані, що хочуть мати все і одразу. Для того, щоб нейтралізувати такі нахили, необхідно максимально занурити громадян в справжнє самоврядування, яке лише і може змусити людей мислити громадськими категоріями і відповідно діяти, а не чекати, що «хтось» за них все зробить і «дасть». Власна відповідальність за прийняті рішення мимоволі буде змушувати враховувати реальні обставини і шукати оптимальні шляхи досягнення мети. А залежність результату від власних зусиль – найкращий генератор підйому духовного потенціалу.  Замість покладати надії на «доброго царя», люди усвідомлять особисту провідну роль у вирішенні власних проблем, що і є по своїй суті головною метою діяльності держави вільних людей.

Мій часе, не ошукайся,
Мій часе, не помились!
На всі галасливі гасла
Довірливо не купись!
Не вір переможним дзвонам,
Допоки мовчить народ –
Народу не треба тронів,
Не треба йому нагород,
Він вірою освятиться
На попелі всіх утрат…

…Ходімо копать криницю,
Ходімо ростити сад.
Олена Матушек «Поема саду» (фінал).