…Ради їх
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих… Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю Слово.
Тарас Шевченко

Фахівці з маніпулятивних технологій добре знають роль мови в формуванні свідомості людиниі широко це використовують, щоб формувати поведінку людини в потрібному маніпуляторам напрямку. Використовуючи зформовану маніпуляторами термінологію, людина втрачає можливість розуміти глибинну суть явищ життя і приймає рішення, які суперечать її власним інтересам.

Комуністична маніпулятивна пропаганда широко впроваджувала в цивільне життя мілітарну термінологію: «перемоги на трудовому фронті» (замість «високі досягнення в праці»); «трудовий подвиг» (замість «віддана праця»); «бійці студентського будівельного загону» (замість «робітники студентської будівельної бригади»); «соціалістичний табір» (замість «співдружність соціалістичних держав») та інше. (В старих газетах та в художній літературі «соцреалізму» ви знайдете масу цьому підтверджень). Трудові армії за ідеєю Лейби Троцького були реалізовані Сталіним в таборах ГУЛАГу.

Ця термінологія мала викликати у людей відчуття страху, тривоги: соціалістичний табір у ворожому оточенні; табір ГУЛАГу загрожує непокірним. Командно-адміністративна система вимагала армійської дисципліни, необхідність якої закладалась в підсвідомість людей через мілітарну термінологію.

Виховані в цій атмосфері, люди і досі не вийшли з оціпеніння часів сталінських жахів. Таке враження, що страх перед владою в’ївся в гени.

В 70ті роки рішенням союзних (імперських) партійно-адміністративних органів про підвищення ролі «русского язика» одномоментно було перетворено українські школи на російські, а свідому українську інтелігенцію відправлено в табори, або брутально вбито (Василь Симоненко, Алла Горська). Олекса Гірник себе спалив,Петра Шелеста потиху засунули на пенсію… Паралізований страхом народ промовчав.

Полишені рідної мови ми поступово втрачаємо нашу українську душу, свою правдиву суть.

Зараз на нас котиться хвиля нової термінології, спрямованої на приниження наших духовних цінностей і національних чеснот.
Вибори, на яких уже 20 років вирішується наша доля, пропонується сприймати, як гру. Вибори можна легковажно виграти, або програти. На те і є гра. Біля ЗАГСу бачу легковики, на номері одного з них наклейка: «банда жениха», на іншій – «мафия невесты». Для них шлюб (вибачайте, «брак») – весела гра… Навряд, щоб це насправді був шабаш злочинців – просто нас привчають, що злочинне життя є нормальне, веселе і романтичне явище нашого буття.

Коли ми переїхали до села, вранці я привітав сусіда: «Доброго ранку!». На що він відповів: « Тю, в нас так не кажуть». «А як?» – питаю. «Здрасцє, привєт». «А у нас кажуть – Доброго ранку; Доброго здоров’я; На добраніч». Пройшло трохи часу і сусід став вітатися по-людськи.

Від зустрічей з дітьми і молоддю утворилося відчуття, що багато серед них соромляться рідних красивих слів, національного одягу, приязних відносин і краси взагалі. Сленг, претензійність, виклик – для багатьох є нормою спілкування.

Деякі люди соромляться назвати себе українцем, а винувато-сором’язливо вимовляють: «Я хохол»… Жах. Нас привчають бути ідіотами. Цілодобово через «зомбоящик» чорним гумором прививають нам пришелепкуватість, недолугість, свинство, щодня це вдовбуючи в підсвідомість, доки воно не стане «самоусвідомленням» своєї меншовартості. І ми, в кінці-кінців, винувато-соромязливо прохрюкаєм: «Я хохол» «Я нє люблю тєлячу мову».

Як хворому на час операції наркозом глушать чутливість до болю, так словесним наркозом привчають нас безболісно сприймати наругу над собою. Ми робимось чужими самим собі. Ми робимось манкуртами.

Якщо ми бажаємо замінити нав’язану нам чужу цивілізацію своєю, українською цивілізацією і стати людьми, а не бидлом, – слід відмовитись від чужого «язика» і повернутися до рідної мови, повернути до життя репресовані питомі рідні слова, викидати, де тільки можна, чужі запозичення і відректися від мілітарної та меншовартісної термінології, бо це буде вперто тягти нас назад.

І пам’ятаймо, що мова формує душу людини і має величезний вплив на майбутню долю. Тільки з наших персональних доль складеться доля всієї нації.
Будьмо!
Володимир Степаненко 31.03.2012р.