Білі люди, нащадки запорожців, на своїй землі − раби…
Яке безглуздя!
Для багатьох народів рабство не переривалось від ветхозавітних часів. Рабство лише змінювало свої форми. І, в 1785р, Московія вільним від трипільських часів українцям також принесла найбрутальніше рабство − кріпацтво.
Коли говориш людям, що в часи перебування України в Російській імперії українці були рабами, багато хто з обуренням відказує, що ось зараз ми раби, а були вільними. Про рабство в період капіталізму дискусій не виникає − (цей факт навіть закріплено в більшовицькому гімні), а от в соціалістичній імперії…

Раб − це хто?
Раб прирівняний до робочої скотини. Це проявляється в закріпаченні працівника, підтриманні його в робочому стані, утримання в покорі, а також в здійсненні регулювання чисельності робочої сили при мінімальних на все це витратах.

Закріпачення.
Ще на початку совєцької доби , один з керівників революції Лейба Троцький запропонував створення «трудових армій». Цю ідею зреалізував Йосип Сталін в совєцьких концтаборах, створивши державну структуру − «Государствєнноє управлєніє лагєрєй» (ГУЛаг) та запровадивши план посадок. Для забезпечення потрібної чисельності рабів були придумані абсурдні провини з абсурдними термінами покарання аж до 25 років, фальсифікація обвинувачень та спрощена система судів. Ця форма рабства цинізмом перевершила ветхозавітні зразки, бо ставила на меті винищення виснажливою працею на користь ката як окремих людей, так і цілих народів, які не приймали традиційного московського холопства.
Паспортна система совєцького зразка з її пропискою також була засобом завадити вільному вибору професії та місця проживання. (До середини 60-х років минулого століття село взагалі не мало паспортів і було натурально закріпачене). Проживання в гуртожитках та службових квартирах, багаторічні черги на отримання житла, права на покупку автомобіля − також слугували засобом закріпачення.

Підтримання раба в робочому стані.
Для відновлення раба після роботи потрібно певне житло, певне харчування, певна організація дозвілля, певний медичний догляд. Все це централізовано планувалось, нормувалось, розподілялось. Для рабів випускались товари «шірокого потрєблєнія» (включаючи ліки), з інших позицій для них штучно підтримувався дефіцит, який бувало розподілявся між працівниками підприємств і використовувався як важіль для підвищення продуктивності праці, а також для підтримки дисципліни працівників. Якісні продукти та товари рабам можна було самостійно придбати лише в метрополії − в давках в Москві. (Для можновладців існували спецрозподільники).
Дозвілля заповнювалось жорстко цензурованими та заідеологізованими продуктами (література, кіно та ін.), а також заохоченням до «культурного» п’янства.

Утримання в покорі.
Це питання для більшовицької системи було найважливішим. Кінцева мета − створення генетичного раба, для якого свобода асоціюється з нещастям. (Типове запитання генетичного раба: «Ну что нам дала ваша нєзалєжность?») З приходом до влади більшовиків розпочалась антиселекція − винищення волелюбних, працьовитих, ініціативних, мислячих – всі ці якості для раба не потрібні, адже раб − сліпий виконавець чужої волі. Зі звірячою жорстокістю насаджувався паралізуючий страх. Особливо стійкими до упокорення були українці, які хоча і перебували під Московією понад 200 років, але зберегли генетику вільного духу. (Волелюбний менталітет нечисленних слов’ян Московії уже був генетично спотворений змішуванням з угро-фінами та татарами, а також викоренений московською деспотією азіатського зразка. Від часів Золотої Орди − це вже були «холопи», які не уявляли життя без царя).
В сталінські часи українців примусово переселяли в безлюдну Сибір, Далекий Схід, Казахстан, де з часом їх перетворювали на «русскіх». На місце депортованих українців завозили «істінно русскіх».
Згідно з даними на 1931рік в СССР українців налічувалось 81 млн (без західних областей), а «русскіх» − 77 млн осіб. За статистикою 1989 року чисельність українців в Україні складала 37 млн (з західними областями), а «русскіх» в «Росії» − 137 млн осіб.
Судячи з результатів виборів за всі роки незалежності, імперська політика принесла свої плоди – більшість українців вже також не уявляють життя без царя.
Регулювання чисельності робочої сили.
В московській імперії з її величезними просторами питання надлишку робочої сили не виникало − надлишок поглинала Сибір.
А ось в сучасній Україні…
На очах старшого покоління технізація сільського господарства пустила під ніж спочатку волів, а потім і коней − їх замінили тракторами. Сільське населення в США налічує менше 1%. Те ж саме очікує й наше село. Технізація й роботизація промислового виробництва полишає роботи міське населення. Збільшення пенсійного віку ще більше сприяє росту надлишку та здешевленню робочої сили. Раби до пенсії не доживатимуть, але формуватимуть пенсійний фонд на утримання пенсіонерів адміністративного та репресивного апарату… Вже активно задіяні диявольські механізми приведення чисельності населення у відповідність до потреб виробництва. (Двадцять років тому чисельність населення була 52 млн, зараз − 46 млн.). (2011р – В.С.)
Раб не спроможний дати собі раду. Це забезпечується сучасною системою освіти, психологічними установками і нав’язуванням чужих життєвих цінностей.

Система освіти (дебілізації).
Свого часу М.Грушевський вказував, що система шкільної освіти повинна забезпечити підготовку дітей до самостійного життя. Сучасні шкільні програми повністю відірвані від реальності; більшість предметів надзвичайно перевантажені розділами, які використовуються лише вченими та окремими фахівцями. Вчителі і більшість дітей розуміють непотрібність таких знань, але змушені вчитися примусово, не маючи ні мотивів, ні здібностей для їх засвоєння. Замість поглибленого вивчення потрібних для життя і доступних для розуміння кожною дитиною предметів – час витрачається на дебілізацію. Це не недолугість творців шкільних програм − це їхня мета − прищеплення меншовартості: майбутній раб повинен почуватися дурним і бути безпорадним.

Психологічні установки (зомбування).
Раб повинен бути керованим, причому нав’язані йому рішення і вчинки він повинен сприймати, як власні, як виважені. Українці за ментальністю відкриті і довірливі, як діти, і в їх свідомості власники засобів масової інформації легко створюють стереотипи добра і зла, опираючись на які українець приймає рішення, здійснює вчинки на користь поневолювача, собі ж на шкоду – тобто стає керованим. (Чи можна вважати розумними обрання діючих Верховної Ради і Президента? Або ж сприйняття національних героїв, як зрадників і ворогів, а катів свого народу, як добродіїв?).

Нав’язування чужих життєвих цінностей.
Сучасне ж рабство базується на підміні духовних цінностей матеріальними і проявляється в формі безмірного споживацтва: «хліба, пива і розваг!».
В людини споживацької орієнтації наші, оспівані в народних піснях віковічні духовні поняття щастя, радості, любові підступно підмінені задоволенням тваринних інстинктів. В гонитві за матеріальним, за доступом до розваг, людина вперто працює («заробляє гроші»), при цьому не відчуває повноти вдоволення − і так аж до повного виснаження і розчарування від даремного, спотвореного чужими цінностями життя…

Ти раб, друже, свого тіла
І потреб без меж.
Куца думка, марне діло −
Чому так живеш?
І не бачить тобі волі
В небі не літать…
Спить, напевно, твоя доля,
А могла б співать!

В нашій пісні співається: «Постав хату з лободи, а в чужую не веди − чужа хата такая, як свекруха лихая». Так мислили і діяли вільні люди. Наші ж раби закріпачували себе в чергах на квартиру десятиліттями; проживали, ростили і одружували дітей в гуртожитках в скотських умовах,− але навіть думки не виникало збудувати власне житло, щоб звільнитись… І зараз, зрусифіковані, морально понівечені українці, отримавши свободу, неспроможні побудувати свій дім, свою державу,
а шукають доброго царя, який їм все дасть…Спочатку відбере, а потім,
як у поемі Шевченка «Кавказ»: «…чом ми вам чурек же ваш та вам
не кинем, як тій собаці!».

Володимир Степаненко (Вірш − Алла Степаненко) 15.12.2011